Бойківська церква тримається на врубках, а не на цвяхах. Майстер підганяв бруси так, щоб дерево працювало разом із вітром, а не проти нього. У кількох селах Верховинщини ці зруби досі служать храмами, а не музейними макетами.
Ми пройшли три громади й говорили з дяками, які пам’ятають, як перекривали дахи після буревіїв. Орнамент на одвірках повторює тріски, якими колись мітили пасовиська. Це не прикраса «для фото»: кожна риска мала ім’я.
У матеріалі — як читати план церкви, чому бабинець нижчий за наву і де шукати майстрів, що ще вміють тесати смереку сокирою, а не бензопилою.
0 коментарів